Сучасне виробництво продуктів харчування в світі вкрай неефективне. Мільйони літрів води втрачаються щорічно через використання традиційних методів затоплення полів для поливу сільськогосподарських культур. Якщо їх замінити простими системами краплинного зрошення, більшість фермерів світу змогли б удвічі скоротити споживання води. В Африці врожайність можна збільшити в кілька разів порівняно простими способами. У Малаві, наприклад, врожай 2005 роки подвоївся, коли уряд після посухи використав якісне насіння і добрива.
Експерт по сільському господарству Боб Уотсон вважає, що врожайність в Африці можна збільшити від типової однієї тонни з гектара до п’яти тонн, «використовуючи сучасні методи». Це не технологічна проблема, каже він, а «проблема розвитку сільського господарства».
Вчені вважають, що врожайність потрібно збільшувати методом «стійкої інтенсифікації». Це означає підвищення ефективності виробництва продуктів харчування без негативного побічного впливу на навколишнє середовище, характерного для першої «зеленої революції». Можливо, звучить непогано, але великомасштабне сільське господарство дуже часто супроводжується самими руйнівними для екології процесами, включаючи високий рівень використання пестицидів. Переведення африканських полів на рейки промислового агробізнесу навряд призведе до бажаної «стійкої інтенсифікації».
Представники Інституту глобального моніторингу виступають за інший підхід. Вони вважають, що ключем до перемоги над світовим голодом, бідністю і кліматичними змінами є неспішне, послідовне впровадження нових методів у сільському господарстві. У звіті 2011 року наводяться приклади суспільних ініціатив в розведенні сільськогосподарських культур в міських умовах, садівництві та збереженні поголів’я місцевої худоби, що допомагає боротися з бідністю нешкідливими для екології методами. Наприклад, в густонаселених нетрях Кібера в Найробі місцеві жінки вирощують в мішках вертикальні сади, що є для них і джерелом доходу, і частиною продовольчої гарантії для їх сімей. Вони продають цю продукцію, а також споживають частину того, що вирощують. Ідея органічних «вертикальних ферм» в міських умовах в даний час розробляється і на Заході.
Як в багатих, так і в бідних країнах є більш ефективні способи вирішення питань продовольчої безпеки та зміни клімату: самодостатність і скорочення обсягу відходів. Але, як каже Брайан Хевейл з Інституту глобального моніторингу, більшість державних ініціатив, спрямованих на сільське господарство, як і раніше орієнтовані на індустріальний підхід.
«Фермери отримують винагороду за кількість виробленого продукту, слабо уявляючи, яким має бути його якість, і як їх методи ведення сільського господарства впливають на навколишнє середовище, здоров’я людини і поживність продуктів …»
У розпал паніки через зростання чисельності населення, мабуть, самим єретичним буде припущення, що демографічний тиск може в деяких випадках покращувати стан навколишнього середовища і збільшувати її здатність давати їжу.
Візьмемо, наприклад, Махакос, сільську місцевість на схід від Найробі. У 1930-х роках британські колоніальні правителі вважали, що через «розмноження тубільців» ця область стала безлісним, еродованих пустирем. Близько 60 років по тому обсяг виробленої там сільськогосподарської продукції збільшився в десять разів. Але як? Стало більше людей. Зростання населення означав появу нових голодних ротів, та й нових рук для роботи на полях і облагородження землі. Вони рили тераси, щоб зменшити ерозію ґрунту, створювали піщані дамби для збору дощової води, садили дерева, удобрювали землю гноєм і почали обробляти складні у вирощуванні культури – наприклад, овочі.
Це не поодинокий випадок. Найчастіше зростання населення завдає шкоди – а й навпаки буває теж часто. В регіонах, де висока щільність населення, часто використовують інновації. Це не дивно. Фермерам доводиться пристосовуватися, щоб вижити.
Матеріали по темі:
Щодо економізації навколишнього природного середовища, то вона передбачає передусім не споживацьке, руйнівне, а розумне, ощадливе господарювання. Для відображення реальних результатів екологічної діяльності використовують абсолютний коефіцієнт ефективності економіки, який характеризує вплив виробничих процесів на стан довкілля. За допомогою цього коефіцієнта можна коригувати валовий національний продукт. Його застосування дасть змогу точніше обчислювати реальний валовий національний продукт, а також показник чистого економічного добробуту (ЧЕД).